Шанси зустріти когось у цьому затишному та затхлому місці прирівнювались нулю. Скажіть мені, ну хто о пів на другу ночі, захоче відвідати одинокий склеп у такому глухому закутку кладовища?

Ніч була просто чудова – яскраво сяяв місяць малюючи білий квадратик з сірим хрестом-тінню на стертих плитах підлоги. То тут, то там вривались в свідомість дати народження та смерті. Я нарахував чотири надгробка, всі мали одну фамілію – родина. Потихеньку місяць підібрався до мого сховку в кутку і освітив пусту пляшку з під вина, дія алкоголю закінчилась, тіло почало скаржитись мозку на холод, я почав замерзати. Пора було втікати додому. Але тут було так затишно, в душі наставав спокій.

Звездная дата: 3563 год, четвертая фаза луны, 14.

Спасательный корабль Напад-13, Трапанськая система, Сектор 13.

Был обнаружен большой грузовой корабль – Беда. На наши радио сигналы в ответ звучали только космические шумы. Предварительное сканирование показало, что на корабле нет никакой жизни. По словам нашего штурмана, Корабль призрак, направлялся в сторону Земли. Был сделан запрос в Основной Банк Данных о происхождение и задаче Беды, но ответ прейдет только через несколько недель. На ужин весь экипаж соберется в столовой и будет решено осматривать корабль самостоятельно или дожидаться подкрепления.

 

Кают компания, Спасательный корабль Напад-13.

Тоненька шпаринка сяяла, сліпила очі. З неї виривалося світло тисячі свічок. І чому саме в моє вікно? Місячна доріжка перебігла від ніг, проповзла, наче кішка, по животі і спинилась на горлі. Така біла, тоненька, одинока. Знову без сну. Руки трясуться - бачити сни, бути у них. Знову, цей звук над головою. Він перекочується табуном маленьких ніжок зліва на право і знов повторює свій шлях. Після двадцяти я збився з рахунку. Нагадує металеву, ні, скоріш скляну кульку, яка котиться туди-сюди.

Миші.

Одного разу, на старенькому кладовищі, коли була ніч і світив місяць, попався мені на очі старенький склеп з міцними дубовими дверима оббитими сріблом. Цікаво, а чого його ще ніхто не обікрав? В теперішні часи навіть на пів згорілі свічки забирають з кладовища, щоб зранку продати на базарі. Підійшовши, щоб розгледіти цю пам’ятку минулих часів ближче, помітив цікаву штуку: місяць сховався за хмарку, а коли я відійшов він знову виглянув. Для впевненості, що це не гра моєї уяви, я походив дуди-сюди і знаєте це була не вона. Дійсно, коли підходиш ближче місяць ховався, немовби заходиш в якийсь інший вимір незвіданого темного всесвіту. При подальшому розгляді цієї схованки привидів, я помітив багато цікавих речей: двері були замкненні і не піддавались ні на які уговори та прохання, навіть ломик не допоміг. Звісно, кожна людина яка по ночам відвідує кладовище має мати в руках цей незамислуватий інструмент самооборони. Не мертвих бійся, а живих... Сама будівля теж була в хорошому стані, ніби дощ і вітри цурались цього Богом забутого місця. Трави теж було мало і то уся якась пожовкла і покручена. І що саме цікаве не було ніякої живності, навіть павук обминав цей склеп. Цікаво, хто спочиває в такому тихому місці? Ага! Брат Андрій, рік народження... Стоп! А року смерті, нема.