Більшість людей мріють зробити кар"єру, заробити багато грошів, стати відомими і залишити по собі хоч якийсь слід. У мене теж були такі думки, коли я працював на елеваторі насіння №2.
Вашій увазі я представляю їх стисле викладення у віршованій хформі:

Я не ШейкСпір , але спитаю,
Бо вже терпець увесь скінчивсь:
Скажіть, так бути чи не бути
Керівником мені колись?

Щиро дякую всім, хто звернув увагу на моє створіння. На цей сайт я потрапив випадково, він мені сподобався і тому я вирішив додати (дуже вже руки тремтіли) ,а потім, трохи заспокоївшись, натицяв на клаві свого архівного віршика з надією, що може він комусь сподобається. На дану тематику маю ще один витвір, який і хочу зараз представити вашим моніторам(вірш являється пародією на "Верни до мене, пам"яте моя" Василя Стуса і був написаний на лекції в інституті).

Верни до мене пляшечко моя
Нехай у шлунок вльється ваготою
Твоя гіркота, градусною млою
І сподіванням кращого життя.

В гаю нічному скляночко прийди
З кишені, з сумки тихою ходою,
Хай крапельки домашньго напою
До мене вернуть безтурботні сни.

Нехай гуркоче шлунок як теля,
Бодай у сні до нього я незчуюсь.
Гукну, прокинувшись - від мене лиш почують
Верни до мене пляшечко моя!

Так пити чи не пити? Мимо волі
Сусіда пригадав, що п'є без балачок.
О, ці страшні випробування долі,
Чи, може перейти на молочко?

Вживанню алкоголя край покласти,
Забуть горілку, пиво та вино...
Та хіба можна в себе щастя красти!
Кефірчик пити? Грати в доміно?